• Отримання дозволу на працевлаштування в Україні. Детальніше.
• Отримання посвідки на тимчасове проживання. Детальніше.
• Консультації з питань податкового резидентського статусу. Детальніше.
• Отримання довідки для підтвердження податкового резидентського статусу в Україні.
• Декларування доходів фізичних осіб в Україні (розрахунок податку з доходів, підготовка та подання декларації з особистих доходів, сплата податку з доходів фізичних осіб).

Отримання дозволу на працевлаштування в Україні

Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземцям, які постійно проживають в Україні, іноземним підприємцям, фізичним особам, а також іноземцям, які оформили свої правовідносини з роботодавцями на підставі цивільно-правових угод (договорів), та іншим іноземцям у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України.

Оскільки займання посади керівника підприємства на практиці також визначається як трудова діяльність, то призначенню на посаду (працевлаштуванню) такої категорії працівників-іноземців має передувати отримання дозволу від відповідного центру зайнятості.

Порядок видачі дозволів на працевлаштування врегульовано постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні" .

Необхідно наголосити, що дозвіл на працевлаштування іноземного громадянина отримує та зберігає не іноземець, а роботодавець, який його працевлаштовує. Окрім того, саме на роботодавців покладається відповідальність у вигляді стягнення штрафу за кожен окремий випадок використання ними найманої праці іноземців без дозволу центру зайнятості.

Для отримання дозволу роботодавцем готується пакет документів, який подається до відповідного центру зайнятості, серед яких, зокрема:

• заява;
• обґрунтування необхідності використання праці іноземців і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності;
• копія проекту контракту між іноземним та українським суб'єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг;
• копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, засвідчені нотаріусом;
• інформація про іноземців, працевлаштування яких планується;
• копія проекту контракту між роботодавцем та працівником – іноземним громадянином;
• копії документів про освіту або кваліфікацію майбутнього працівника;
• довідка органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків та зборів.

За розгляд заяви про надання дозволу на працевлаштування та продовження терміну його дії з роботодавця справляється плата.

Законодавчо визначено перелік підстав, на яких відповідний центр зайнятості може відмовити у видачі дозволу:

1. у поданих для видачі дозволу документах містяться відомості, що суперечать вимогам законодавства та міжнародних договорів України;
2. контрактом передбачаються умови праці іноземців гірші, ніж громадян України, які працюють за аналогічним фахом;
3. виявлено факти подання іноземцем або роботодавцем свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
4. іноземець має намір зайняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка відповідно до законодавства пов'язана з належністю до громадянства України;
5. встановлено наявність фактів порушення іноземцем законодавства України під час перебування на її території;
6. від дати попередньої відмови іноземцю в оформленні візи минуло менше одного року.

Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається відповідним центром зайнятості у термін не пізніше 30 днів з дня одержання зазначених вище документів.

Дозвіл на працевлаштування видається на період до одного року. Слід підкреслити, що на практиці при первинному зверненні роботодавця за дозволом для того чи іншого працівника-іноземця чи при зверненні новоствореного суб’єкта господарювання центрами зайнятості дозвіл видається, як правило, на 3-6 місяців.

Термін дії дозволу на працевлаштування може бути продовжено, для чого роботодавцю слід звернутися у визначеному законодавством порядку до відповідного центру зайнятості не пізніше ніж за місяць до закінчення попереднього терміну дії дозволу на працевлаштування.

Отримання посвідки на тимчасове проживання

Згідно із ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 р. № 3929-ХІІ, іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки на постійне проживання або посвідку на тимчасове проживання. Посвідку на тимчасове проживання можна отримати лише на підставі візи Д (після отримання дозволу на працевлаштування іноземця) або для особи:

• а) яка прибула в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, зареєстрованих у встановленому порядку, на підставі запрошення державної установи, підприємства або організації, що є реципієнтом такого проекту, і візи типу Д із спеціальним написом на візовій етикетці “Міжнародна технічна допомога”, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України;
• в) яка прибула в Україну для роботи в релігійних організаціях на території України, зареєстрованих у встановленому порядку, на підставі запрошення релігійної організації, засвідченого Мінкультури, і візи типу Д із спеціальним написом на візовій етикетці “Робота в релігійній організації”, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України;
• г) яка прибула в Україну для роботи у філіалі, відділенні, представництві або іншому структурному осередку громадської (неурядової) організації іноземної держави, зареєстрованої у встановленому порядку, на підставі запрошення такого філіалу, відділення, представництва або іншого структурного осередку і візи типу Д із спеціальним написом на візовій етикетці “Робота в громадській організації”, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України;
• ґ) яка прибула в Україну для роботи у представництві іноземного суб’єкта господарювання, зареєстрованого у встановленому порядку, на підставі запрошення такого представництва, засвідченого Міністерством економічного розвитку і торгівлі, і візи типу Д із спеціальним написом на візовій етикетці “Робота в представництві іноземної компанії”, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України;
• д) яка прибула в Україну для роботи у філії або представництві іноземного банку, зареєстрованого у встановленому порядку, на підставі запрошення такої філії або представництва, засвідченого Національним банком, і візи типу Д із спеціальним написом на візовій етикетці “Робота в представництві іноземного банку”, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України.

(витяг із п. 8 Правил в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну).

Консультації з питань податкового резидентського статусу

Відповідно до пп.«в» пп.14.1.123 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі - ПКУ) з метою оподаткування нерезидентом вважається фізична особа, яка не є резидентом.

Згідно пп.«в» пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ фізична особа - резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Згідно пп.«в» пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються вищезазначені умови, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи.

При цьому, видана іноземцю на підставі Закону України від 7 червня 2001 року № 2491 "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання в Україні є лише дозволом на постійне проживання в Україні і не підтверджує факт проживання (постійного проживання) іноземця в Україні, тому не може бути документом, який свідчить про резидентський статус платника податку в Україні.

Отже, іноземець має документально підтвердити факт свого проживання (перебування) на території України понад 183 днів протягом календарного року.

Наказ ДПА України від 05.10.04р. №581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу» (далі - Наказ №581) був виданий з метою впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, які є працедавцями для іноземців, та осіб без громадянства, дотримання ними вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Після видачі податковим органом повідомлення (довідки), передбаченої наказом №581, іноземець набував статусу податкового резидента України, і доходи, одержані ним від працедавця за виконання трудової функції (заробітна плата), оподатковувалися у загальному порядку, встановленому Законом України від 22.04.03р. №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб».

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно абзацу третьому пп.1 п.2 розділу ХІХ Податкового кодексу України втратив чинність. Тому, наказ ДПА України від 05.10.04р. №581, виданий з метою дотримання вищезазначеного Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не може застосовуватися в умовах дії Податкового кодексу України.

Згідно пп.170.10.1 п.170.10 ст.170 Податкового кодексу України доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

Тобто, у працедавця немає ані підстав, ані потреби для отримання від фізичної особи-іноземця довідки- Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу, встановленої наказом ДПА України від 01.10.04р. №581. Визначення резидентського статусу не включено ані до прав, ані до обов'язків органів державної податкової служби, встановлених статтями 20 та 21 Податкового кодексу України. Крім того, Податковий кодекс України також не містить норми щодо необхідності одержання іноземцями від податкових органів документів, що підтверджують статус резидента України.

В той же час, відповідно до вимог пп.170.10.4 п.170.10 ст.170 Податкового кодексу України, за результатами звітного податкового року, в якому іноземець набув статусу резидента України, він має подати річну податкову декларацію, в якій зазначає доходи з джерелом їх походження в Україні та іноземні доходи.